Президент Петр Порошенко выступил с ежегодным обращением к Верховной Раде, в котором рассказал депутатам о внутренней и внешней политике, экономике и войне.

Начал свой отчет президент с Донбасса. «Мы достойно дали отпор боевикам, которые вчера попытались атаковать украинскую армию», - похвалил он украинскую армию за бои под Марьинкой.

После этого Порошенко заговорил о децентрализации (попросил не путать ее с федерализацией), необходимости нового закона о местных выборах, ходе декоммунизации, и безвизовом режиме с ЕС (из-за которого пострадал глава Миграционной службы Сергей Радутный). Хвалил глава государства реформу МВД в лице Эки Згуладзе и ругал судей из-за чего требовал от ВСЮ увольнения более 300 служителей Фкмиды.

Хвастался президент и демонополизацией российского «Газпрома» на украинском рынке, планами на запуск в 2017 году связи 4G и масштабной помощью МВФ, которая спасла страну от дефолта. Поднял он и вопросы индексации зарплат и приоритета развития программы по изучению английского языка.

Говоря о Донбассе, президент заявил о готовности в любой момент восстановить экономические отношения с регионом, однако после восстановления контроля над границей с Россией. Глава государства при этом посетовал, что в Украине сохраняется угроза возобновления широкомасштабных боевых действий. Посему финансирование на оборону будет увеличено.

Приводим ниже полный текст выступления Порошенко в парламенте:

Кожен з нас, хто уособлює сьогодні українську владу, рік тому чітко уявляв, на що він йде. Та й досі аж здригнешся, як згадаєш, в якому ж стані опиналися тоді країна після того, як клептократичний режим Януковича чотири роки свідомо котив її до національної катастрофи, як впевнено вів справу до кінця української історії, який був запланований поза межами України.

Крім бюджету, бо гроші нікому не довірялися, все було віддано в повне розпорядження сусідньої країни, і вона прискореними темпами здійснювала демонтаж української держави. Крім ліквідації армії та спецслужб, руки дійшли навіть до того, що в «Нафтогазі» питаннями реверсу газу з Європи займався громадянин Росії, який доразу ж після Революції втік до Москви разом з усією бандою.

Що спливає в пам'яті щодо тих днів? Анексовано Крим. Російські бойовики захопили більшу частину Донбасу. Підбурювані Москвою сепаратисти розпалюють проросійські повстання в Харкові, Одесі, Миколаєві, Херсоні, в багатьох інших містах. Кремль готувався до розчленування України, знав, що його п'ята колона остаточно знищила українську армію, обеззброїла її, залишила голою та босою. В березні 2014 року до виконання завдань було готово трохи більше 5000 вояків, та й то, якби вони знайшли пальне доїхати до фронту. Забігаючи наперед скажу, що зараз в зоні антитерористичної операції боронять країну більше 50 тисяч українських героїв, а загальну чисельність Збройних сил України ми довели до 250 тисяч, і сьогодні нам є чим боронити Батьківщину.

Тоді деморалізована Майданом міліція розбіглася. На вулицях міст з’явилися півбіди, що ряжені, а біда, – що озброєні особи. Прикриваючись святими іменами майданівців та добровольців, тоді вони робили розбій і рекет.

У старому Парламенті тоді засідали «регіонали» і комуністи, які з кожним все вище і вищу намагалися підняти голови.

У Державному казначействі панував справжній вакуум. Там навіть забули як пахнуть гроші. І це при тому, що за 2010-14 роки Україна напозичала більше, ніж за всі роки незалежності.

До чого я це все пригадую. Щоб правильно спрогнозувати, як воно буде, адекватно оцінити, як воно є, варто іноді згадати, – а як же воно було, і від краю якої загибелі ми тоді відскочили.

Головне наше досягнення за рік, що минув: всім смертям наперекір ми – а під «ми» я маю на увазі всіх нас як велику Українську націю – всі ми зберегли Україну. Як тут не згадати слова Василя Симоненка: «Народ мій є, народ мій завжди буде, ніхто не перекреслить мій народ!»

Шість місяців тому ми створили нашу реформаторську більшість, започаткували партнерські стосунки між Президентом, Верховною Радою, Прем’єр-міністром та Урядом.

У мене часто питають, а чи задоволений я роботою Уряду? Ні. Чи задоволений я роботою Верховної Ради? Очевидно, також ні. Скажу більше, я не задоволений і своєю роботою. Мені гріх скаржитися на брак критики в пресі, але ніхто не критикує мене більше, ніж я сам.

Знаєте, чому? Тому що народ всіма нами дуже не задоволений. Та ми не маємо щонайменшого права нарікати на людей, які довірили нам країну. Ми не повинні скаржитися на суворі вимоги і жорсткі критерії. Ви, депутати, міністри, як і я, Президент, – точно не ті, кому зараз в країні найважче.

Наше спільне завдання – подвоїти й потроїти зусилля задля змін у країні. Час також проаналізувати, наскільки наші дії відповідають обраній стратегії, спланувати найближчі тактичні завдання і кроки.

Із стратегічним курсом український народ визначився під час нашої Революції Гідності та своїм голосуванням на позачергових президентських та парламентських виборах. Ці три події у сукупності своїй стали очевидним і беззаперечним фактором європейського вибору українців.

Кінець сумнозвісної багатовекторності вніс повну ясність у питання не лише зовнішньої орієнтації, але й внутрішньої політики. Це – однозначний та безповоротний курс на вступ до Європейського Союзу і глибока європеїзація України. Період урочистих помпезних процедур минув. Ми розпочали важку, рутинну й кропітку домашню роботу із забезпечення євроінтеграції.

Тверде рішення українців повернути з історичних манівців на сучасний європейський автобан припало до душі не всім нашим сусідам. Коли в лютому-березні 2014 року ворог почав анексію Криму і агресію на Донбасі, він планував, що за рік Україна зникне з політичної карти Європи, а ми, українці, згинемо, як ті літописні обри.

У Кремлі розраховували, що посіяні російськими спецслужбами бацили спровокують епідемію сепаратизму в усіх східних та південних областях. Але ця ідея не знайшла підтримки ніде, включно з Донбасом. І навіть у тимчасово окупованих районах Луганської та Донецької областей сепаратисти утримуються при владі лише завдяки російським багнетам. А над прожектом «Новоросії» його автори та промоутери кілька тижнів тому власноруч поставили велику могильну плиту.

Лише за рік країна, яка протягом двох десятиліть звикла до безтямної політики абсурдного пацифізму, створила сучасні Збройні Сили, які звільнили від окупантів більшу частину Донбасу. Добровольчі батальйони і волонтери, трудівники ВПК, мільйони і мільйони українців у колосальному патріотичному пориві і, головне, – наші героїчні Збройні Сили – всі разом забезпечили це справжнє диво над Дінцем. На наших східних рубежах ми зупинили найсильнішу армію континенту. Адже там проти нас воюють не «шахтарі» чи «трактористи», а як ми довели переконливо всьому світові – регулярні, озброєні до зубів підрозділи російських збройних сил.

Попри успіхи у створенні армії, слід чесно визнати: ми на сьогодні забезпечили хоча й якісно інший, ніж рік тому, але все ще мінімально необхідний рівень обороноздатності держави. Ми навіть не всі діри залатали, часом все ще бракує найнеобхіднішого, тим більше, що чисельність армії збільшується. Якщо дивитися на картину статично, в ній повнісінько огріхів, не надто багато досягнень, і надто багато недоліків, але за динаміку, – так як воно розгорталося протягом року, як було, і як стало, – нам нема чого соромитися.

І волонтерський десант в Міноборони став взірцем співпраці громадянського суспільства та влади. Саме вони повсякденною самовідданою працею трансформують консервативну, громіздку і неповоротку систему управління та забезпечення, ця система закостеніла ще з часів Ворошилова та Будьонного. І цей титанічний труд слід продовжити, бо реформа Збройних Сил, успішно розпочавшись, ще дуже і дуже далека від завершення.

Ми не змогли б зупинити ворога без широкої міжнародної коаліції на підтримку України та без дієвих і ефективних санкцій всього світу проти Російської Федерації, вони завдали потужного удару по російській економіці, спричинили відчутне падіння ВВП.

Показово, що завтра-післязавтра перед самітом «Великої сімки» в Німеччині до Києва завітають світові лідери і наші надійні партнери і друзі. 5 червня Україну з першим в історії українсько-японських відносин офіційним візитом прибуває Прем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе, а 6-го червня – великий друг України та українського народу Прем'єр-міністр Канади Стівен Харпер. Це – справжня демонстрація твердої і всебічної підтримки України з боку всього світу. Дуже символічно – на американському континенті Канада, на Далекому Сході – Японія. Весь світ.

Вражаюча солідарність світу з Україною, хоча глобально і спричинена позитивним враженням від проєвропейської Революції Гідності, не генерується автоматично! Вона потребує великих, часом титанічних зусиль української дипломатії, яка в захист Вітчизни робить внесок, порівняний з ратним подвигом Збройних Сил.

Росія протистоїть нам не лише вздовж державного кордону і по лінії зіткнення, а й у всіх країнах та столицях світу, не шкодуючи своїх необмежених ресурсів. Географія антиукраїнської активності носить глобальний характер. Проте наші друзі в Америці та Європі з нашої подачі міцно тримають єдину, консолідовану позицію, в якій Росія, попри всі зусилля, так і не змогла зробити пролом. І не допустити подібного – це головне завдання, яке я тут і зараз ставлю нашим дипломатам.

Вчергове потужну європейську міжнародну єдність ми відчули два тижні тому в Ризі на саміті «Східного партнерства». Попри те, що Україна в стані війни, попри те, що частина нашого кордону всупереч нашому бажанню контролюється не нами, попри те, що всередині України тисячі, сотні тисяч біженців, вигнаних Росією з місць постійного проживання, попри те, що в непублічних розмовах нам про цю головну перешкоду говорили цілком відверто – перспектива безвізового режиму вперше набула фіксованого місця в календарі. Чекати залишилося зовсім недовго, але щоб вдало фінішувати, нам потрібен відповідний ривок. Всі технічні завдання мають бути виконані до кінця серпня, а у вересні ми очікуємо останню оціночну місію ЄС. Я особисто в щоденному режимі контролюватиму цей напружений графік, і Уряд, мій партнер, має відчути, яка велика на нас з вами відповідальність.

До речі, про відповідальність. Щойно мені відповіли, що за моїм наполяганням керівника Державної міграційної служби відправлено у відставку, тому що по лінії саме цього відомства європейські партнери пред'явили найбільшу кількість нарікань.

І, нарешті, з 1 січня 2016 року Угода про асоціацію, підписана рік тому, починає діяти повною мірою, – попри марні старання та безсилу злобу нашого колишнього «стратегічного партнера». Я би дуже хотів бачити в Уряді віце-прем'єра, відповідального за євроінтеграцію, і я просив би Уряд і коаліцію вирішити це надзвичайно важливе для України питання.

Масштабна макрофінансова допомога з боку МВФ та інших міжнародних організацій, держав Євросоюзу, США, інших країн (як найсвіжіший приклад – рішення країн «Великої сімки» підтримати Україну в питанні реструктуризації наших зовнішніх боргів) – все це разом з непростими і дуже не популярними рішеннями та ефективними діями всіх гілок влади дозволило уникнути дефолту, вдалося стабілізувати макроекономічну ситуацію, вдалося, що майже неможливо в умовах воюючої країни, без затримок виплачувати зарплати й пенсії, уповільнити падіння економіки, подолати паніку на валютному ринку. На жаль, в світовій історії нема прикладів, коли б країна, проти якої здійснюється агресія, демонструвала б економічний бум і зростання соціальних стандартів.

Згадаймо апокаліптичні настрої осені минулого року. Припинення постачання газу з Росії, величезний дефіцит вугілля, віялові відключення електроенергії по всій країні – все це дійсно не додавало оптимізму. Снігу й морозу дехто чекали, неначе кінця світу. Але ми не просто перезимували з теплом і світлом, а ще й «зіскочили» вперше за 23 роки незалежності з російської «газової голки». Ми вперше забезпечили реверсне постачання блакитного палива з Європи та істотно знизили залежність від росіян. Це зветься не словом, а ділом – енергетична безпека, диверсифікація, те, про що говорили 23 роки.

В країні на газовому ринку нема більше жодних посередників, які десятиліттями паразитували в цій сфері. Монополії та шантажу «Газпрому» покладено край! І хоча Стокгольмський арбітраж лише в 2016-му винесе рішення за нашим позовом до «Газпрому», ми вже значною мірою ліквідували негативні наслідки контракту 2009 року, коли ціна газу для України була в півтора-два рази вищою, ніж для Європи.

У першому кварталі минулого року наша залежність від Росії по газу перевищувала 90%, а у першому кварталі цього року частка російського газу в експорті складала лише 37%. І ми вже маємо понад 10 постачальників з Євросоюзу, і це – одна із найсуттєвіших змін стратегічного порядку, одна з найважливіших в наших реформах, яку слід безповоротно закріпити в найближчий рік-два.

Реформи – ключове слово в моєму сьогоднішньому посланні. Щоб створити реальні умови для їхнього початку, я ухвалив тоді непросте рішення про розпуск старого Парламенту та дострокові вибори до нової Верховної Ради, які виявилися найбільш чесними, прозорими і демократичними в історії України. Ми з вами, і я за це вам дуже вдячний, сформували реформаторську більшість, коаліційний Уряд, за який несе відповідальність вся коаліція, з чіткою програмою змін. І саме з цього моменту й починається відлік періоду реформ.

Якщо уявити себе шеф-кухарем, можна сказати, що чимало блюд вже в печі. Для якихось підходить тісто, для інших – зібрані всі необхідні інгредієнти. Є й такі страви, що ми з вами навіть не знали їх рецепту. Все це називається «поточним статусом реформ» – у словнику Національної ради реформ. Своїм Указом я створив її з представників усіх гілок влади та експертів, представників громадянського суспільства для координації всіх реформаторських проектів.

П’ять-шість місяців – це занадто малий термін для того, щоб відчути результати. Але й чаша терпіння у людей переповнена, а іншого варіанту, ніж прискорюватися, – не існує.

Реформи ще не на фініші, але вже й не на старті. Зміни й напрацювання відчутні здебільшого для експертів та учасників самого процесу. До кінця року перші зміни обов’язково мають стати помітними і для суспільства.

Ми лише на стадії зведення фундаменту реформ. Але я так само, як і всі, невдоволений темпами, і прискорюю процеси, як тільки може Президент в умовах парламентсько-президентської республіки.

Що мене особисто турбує найбільше і що найбільше дратує суспільство – корупція і боротьба з нею.

Що ж у нас в активі, крім твердої політичної волі? Активно створюємо законодавчу базу і будуємо інфраструктуру боротьби з корупцією. Ключове – безпрецедентно відкриті підбір та призначення Директора Національного антикорупційного бюро. Незалежна комісія з громадських авторитетів обирала серед приблизно 170 кандидатур. Тепер до бюро так само на конкурсній основі прозоро шукають детективів, і така прискіплива селекція потребує деякого часу. Тим не менше, перші детективи з’являться вже в червні, а в жовтні бюро має почати повноцінні розслідування.

Ухвалено європейський закон про прокуратуру, та й новий Генеральний прокурор виявився набагато активнішим та ефективнішим за попередників. І, між іншим, на прокуратуру чекають скорочення, чистки і конкурсний набір нових місцевих прокурорів та їхніх заступників.

У Києві нова патрульна служба, створенням якої опікується Ека Згуладзе, вже за кілька тижнів має покласти край легендарним поборам на дорогах. Розпочато ухвалення законів, які регламентують реформу МВС, відокремлюють силові структури від політичних, створюють муніципальну варту та нову поліцію. До речі, її майбутнім очільником я бачу таку саме людину, як Ека Згуладзе, чисту, не пов’язану корупційними зв’язками, рішуче налаштовану на реформи. Хоча це справа, безумовно, Парламенту і Уряду.

В Антикорупційному бюро, Генеральній прокуратурі, МВС в рамках моєї стратегії на залучення іноземних фахівців призначено на ключові посади чимало спеціалістів із успішним досвідом ефективної боротьби з корупцією. І це не єдина перевага іноземців, відсутність зв’язків в українській політичній та діловій еліті, часто-густо корупційних зв’язків, гарантує, що працюватимуть вони, не зважаючи на персоналії.

Ескалатори, які протягом кількох десятків років транспортували вантажі з грошима нагору, зупинено і демонтовано.

Гучні корупційні скандали, як це не парадоксально звучить, стали позитивним явищем. Це катарсис, свідчення того, що на корупцію перестали сором’язливо заплющувати очі, що з нею нарешті розпочинається реальна боротьба, преса і суспільство стали набагато менше терпимими до неї.

Відставки внаслідок таких скандалів – крок вперед, якщо порівнювати з попередніми часами, але явно недостатній для часів теперішніх. Ми навчилися виявляти корупціонерів та направляти на них прожектори, але кримінальне покарання, нажаль, ще не стало невідворотним. Справи або валяються в судах, або валяться, або розсипаються ще по дорозі до судів.

Судова реформа є найскладнішою. Та, згідно закону «Про забезпечення права на справедливий суд», запроваджено нові правила добору суддів. За прозорими правилами сформовано, нарешті, Вищу раду юстиції, завдяки якій почнеться рішуче оновлення суддівського корпусу. Цього місяця Вища рада юстиції вирішить, сподіваюся, досі не розглянуте питання звільнення більше 300 суддів. Значна частина цих звільнень – за доведені звинувачення у корупції.

Ще одна проблема полягає в тому, що певні позитивні зрушення поки що концентруються нагорі, а чимдалі донизу, – тим менше реальних змін. Велика частина хабарів осідає на середній ланці, суми їх навіть зростають (враховують націнку за небезпеку). Те, що корупція стала розглядатися як високоризикована операція – з одного боку, це добре, але з іншого – бізнесу від цього не легше. Люди в масі своїй не контактують особисто з Президентом, Прем’єр-міністром, міністрами чи навіть депутатами. Образ держави в очах пересічного громадянина формують податківець і митник, інспектор соцзахисту, місцевий суддя і даїшник, і навіть районна поліклініка. Поки вони беруть – народ не повірить у щирість наших антикорупційних намірів.

Окремо хотів би продемонструвати перші промені світла в галузі державних закупівель. Все ще крадуть, але ми маємо на сьогоднішній день реальний прогрес. Відкати знизилися, багато схем закрилося, прозорості стало більше, а громадський контроль – щільніший. Кожна тендерна процедура (а їх щороку – 25 тисяч) матеріалізується в сотні аркушів різноманітних документів, – там не те що громадськість не розбереться, сам чорт ногу зламає! Першим досвідом допорогових закупівель доведено, що економія при їх впровадження вже становить 20%. Найбільш активно допорогові електронні закупівлі здійснюють, до речі, Міністерство оборони та «Укроборонпром». Концерн лише на цьому заощадив понад 130 мільйонів гривень, які будуть спрямовані на економіку держави, забезпечення армії.

Електронні закупівлі є одним з головних орієнтирів у реформуванні сектору державних закупівель – як допорогових, так і надпорогових. Це – надзавдання 2015-2016 років.

На жаль, корупція – це проблема не лише державного апарату… Опитування, проведене минулого року фондом «Демократичні ініціативи» імені Кучеріва стосовно надання адміністративних послуг, показало, що хабарі в більшості випадків ініціюються не чиновниками, а прохачами. 29% сказали, що «дають», бо «так простіше і легше вирішити проблеми», а кожен п’ятий українець взагалі вважає хабарі нормою життя.

І стосується ця норма не лише взаємин з державою, але й процесів всередині бізнес-середовища. 24% працівників великих компаній, опитаних міжнародною консалтинговою компанією Ernst & Young, вважають, що неухильне дотримання антикорупційної політики знизить конкурентоздатність їхнього бізнесу. А 20% зізналися, що вони вважають виправданим навмисне викривлення фінансових результатів, якщо це є необхідним для виживання підприємств і їхнього розуміння економіки.

Рік тому, промовляючи саме в цій залі, я озвучив антикорупційний пакт між суспільством та владою: чиновники не беруть, а люди не дають. Можу сьогодні констатувати – жодна зі сторін цього пакту поки що не дотримується. Розуміючи, що на владі лежить значно більша відповідальність, прошу допомоги суспільства в боротьбі з цим злом.

Щоб отримати належний відгук, нам слід якнайшвидше ухвалити закон, який посилює захист свідків, запровадити так звану угоду зі слідством, коли хабарник нижчого рівня має можливість пом’якшити покарання, якщо допоможе викрити більш високопоставлених корупціонерів. І дедалі більше я замислююся-таки про необхідність запровадження такої процесуальної дії, як «провокація хабаря». Це коли спеціально підготовлені та вмотивовані люди під виглядом прохачів перевіряють кожного чиновника на схильність брати. Інструмент багато ким вважається суперечливим, але він однозначно посилить тиск на корупціонерів: сам факт того, що люди знають, що хабар може бути спровокованим, в декого забере бажання ризикувати.

Втім, репресії – лише один із способів боротьби з корупцією. І не головний. Значно ефективнішим є економічний метод, який означає ліквідацію приводів для корупційних дій. Корупція вже зменшилася там, де проведено дерегуляцію і запроваджено безконтактне спілкування людини з державою. Де скасовано сертифікати, дозволи, узгодження та висновки, – словом, там, де нема за що вимагати гроші.

Найсвіжіший приклад правильного рішення: днями Мінекономіки виключило із списку обов'язкових до сертифікації на території України цілу низку імпортних товарів – від автомобілів і тракторів до дитячих візків і порцелянового посуду. По правді кажучи, сертифікації не було й раніше, просто брали хабарі. А тепер – брати не будуть: і хотіли б, а нема за що.

Уряд затвердив План дій щодо дерегуляції господарської діяльності та спрощення регуляторної бази, який включає в себе перелік зі 176 конкретних заходів та механізмів їх реалізації. Цю стратегію я повністю схвалюю, єдине – нам треба прискорити а от повільні темпи руху мене, чесно кажучи, не задовольняють. Істотного полегшення ніхто поки що не відчув. А нам як кисень потрібні зараз конкретні результати.

«Будь-яке правило має свою вартість», – писала Маргарет Тетчер у книзі «Мистецтво управління державою». Чим менше правил – тим менше хабарів. У цьому й полягає економічний та глибинно-філософський сенс дерегуляції.

Одним із основних джерел корупції наразі є державні підприємства. Рухаємося шляхом конкурсного підбору їхніх керівників: цього року за такою процедурою буде призначено щонайменше 20 директорів із списку 50-ти найбільших підприємств.

Однак заборона на приватизацію створює імунітет для авторів корупційних схем в неефективному державному секторі. Нічого, крім збитків, ці фабрики й заводи, за дуже й дуже рідкім винятками, бюджету не приносять. Їхній менеджмент, як правило, приватизований разом із фінансовими потоками. Це і є те, що називається тіньовою приватизацією, яка вже відбулася. Між політичними силами час від часу не на життя, а на смерть точиться боротьба за посади директорів фабрик і заводів. Одного напувай «Укрспиртом», іншого – годуй «Укрм’ясом», а також – помаж губи «Укрсалом». Цілком природно, що в такого порядку речей уже багато прихильників, бо смачно, вигідно й дешево, і головне – чужим коштом. Державним, народним коштом.

Зрозуміло, що історію української приватизації, як сказав би Винниченко, неможливо читати без брому. Але у нас є два екстраординарні випадки з різницею в десять років, які можуть стати прикладом чесної, конкурентної й прозорої приватизації: продаж «Криворіжсталі» в 2005-му році та аукціон по ліцензіях на зв’язок третього покоління цього року. Вчора у мене була зустріч з керівниками підприємств, які інвестували в Україну 11 мільярдів гривень на цьому конкурсі, і на кожній міжнародній зустрічі вони є найкращими пропагандистами України. Де вони стверджують, що на власному досвіді переконалися в чесній і прозорій формі, в якій розподілялися ліцензії на зв’язок третього покоління. Бо Україна залишилася в минулому сторіччі за рівнем зв’язку, і ті, хто перешкоджали цьому конкурсу, чекали великого хабаря. До речі, за кілька років більше половини абонентів будуть гарантовано будуть підключені до системи зв’язку третього покоління, а в 2017 році відбудеться такий саме прозорий конкурс на частоти четвертого покоління.

Я, безумовно, за щільний контроль Парламенту за приватизацією. Чим прозоріше це буде здійснюватись, тим краще. І за те, що саме ви, шановні народні депутати, встановите правила її проведення, і перелік об’єктів для реалізації буде також встановлений вами за поданням Уряду. У нас залишається більше 1800 підприємств. Життєво необхідними для держави є не більше двохсот. Звичайно, ми не будемо продавати «Укрзалізницю» чи оборонні підприємства, але хто мені може пояснити, для чого державі аж 14 кінних заводів, які також заборонені для приватизації?

Лєшек Бальцерович, виступаючи минулого тижня в Києві, назвав приватизацію однією з головних ефективних економічних реформ, рівно як і стабілізацію роботи енергетичного сектора. Хіба не з того, за що нас зараз найбільше критикують, Польща й починала свій шлях до успіху?

Врешті-решт, більша частина підприємств, внесених у список заборонених до приватизації, за два десятки років не отримала жодної копійчини інвестицій в основний капітал і приречена на програш конкурентній боротьбі. Обладнання та технології – на рівні тридцятих років минулого століття. Вони не виживуть, якщо не отримають ефективні прямі інвестиції і ефективний менеджмент з боку як вітчизняних та західних інвесторів. До речі, російські компанії давайте всі разом попросимо не турбуватися!

Разом з дерегуляцією і приватизацією, ще одним елементом нашої антикорупційної стратегії є деолігархізація. Але вона не зводиться лише до цього. Митрополит і видатний громадський діяч Андрей Шептицький, 150-річчя від дня народження якого ми будемо відзначати наприкінці наступного місяця, в своїй книзі-настанові "Як будувати рідну хату" писав: "Тиранія більш небезпечна, ніж зіпсута аристократія або олігархія, але ця знову гірша і небезпечніша від демократії".

Будь-який вчений, який досліджує типологію політичних режимів, скаже, що так звана конкурентна олігархія дійсно краща за авторитаризм і є перехідним етапом до ліберальної демократії. Деякі країни на подібний транзит витратили десятки, а деякі й сотні років. Але у нас нема стільки часу! І діяти треба негайно. І я хотів би, щоб всі зрозуміли - це війна не з окремими особистостями, це – війна з системою.

Що ж робить держава? Знакові наші з вами дії: закон про так звані 50+1 акція, закон про ринок газу і рішення РНБОУ по ринку електроенергетики та вугілля. Із непрозорого газового чаду більше не запалюватимуться зірки рейтингу "Форбс". І вугільними дотаціями з бюджету ми більше не будемо годувати вугільно-металургійних баронів. І там, де у держави є контрольний пакет, він буде контрольним в реальності, а не лише на папері.

Що я отримую у відповідь на таку політику? Брязкіт зброї приватних армій, амаскованих під шахтарів "тітушок", провокування віялових відключень електроенергії, закриття заводів, жахливий чорний піар.

Кожен, хто підлягає деолігархізації, озброєний великим загальнонаціональним каналом і, обороняючись, гатить по мені з усіх інформаційних "градів". Чи не у кожного з них є ручний, залежний і лояльний політичний проектик, з якого вони мріють виростити спокійну перспективу для себе і жахливе майбутнє для України.

Чи зупинить мене такий спротив? Ні! Курс на деолігархізацію буде продовжено, з позиції моєї самодостатності і незалежності, чого б це мені не вартувало. Бо без перемоги у цій боротьбі Україна не виживе.

Приватний бізнес повинен управляти лише власними підприємствами, а не пастися в державних компаніях чи живитися бюджетними потоками. Так, влада має вести діалог з крупними підприємцями, бо вони створюють робочі місця. Але бізнес не має права говорити з державною владою мовою ультиматумів.

До речі, одним із важливих рішень у рамках деолігархізації і пов’язаної з цим демократизації має стати перехід до бюджетного фінансування політичних партій. І якби важко нам зараз не було, ці видатки я також вважаю пріоритетними, бо незалежність демократичних сил є ключовим елементом демократії в Україні.

Минулого року я особисто профінансував свою президентську кампанію. Витрати моєї політичної сили на парламентських виборах також мали прозорі джерела. І я ні від кого не залежу. Нікому, крім українського народу, не зобов'язаний. Приємно мати таку самостійність в ухваленні рішень, якою інші зараза в умовах відсутності бюджетного фінансування, похвалитися не можуть, під які б патріотичні прапори вони не фарбувалися. Партії й фракції мають залежати лише від виборців, і бюджетне фінансування – це крок до такої мети. І не випадково ця умова вкладена у антикорупційний пакет, який ми маємо прийняти в рамках безвізового режиму і я розраховую тут на підтримку Парламенту.

Невід'ємна частина деолігархізації – демонополізація, бо саме монополії, що паразитують на державних ресурсах, є економічною основою олігархії. Втрати від картельних змов зараз в Україні оцінюються в межах від 10 до 22% ВВП. До 40% товарів і послуг реалізуються зараз на монополізованих ринках. Це вбиває стимули до ефективності, до зниження ціни, до модернізації і до підвищення якості продукції.

Почати мусили з чистки самого Антимонопольного комітету, який донедавна, вибачте за масло масляне, був монополізований монополістами. 80% теплової генерації – в одних руках, а комітетчики, хоч би оком хто кліпнув, кажуть - монополії нема.

Вчора на Нацраді реформ я дав настанову новому, нарешті обраному і затвердженому голові Антимонопольного комітету, застосувати найкращі світові антимонопольні практики. Я ж буду діяти з такою рішучістю, з якою сто років тому Теодор Рузвельт на основі антитрастівського законодавства припинив зловживання олігархів і повернув у США економічну конкуренцію.

Треба прийняти політичне рішення про обмеження максимальної частки на певних ринках рівнем максимум в 50%, а в найбільш важливих - і тридцять відсотків. І за цими новими правилами роздробити монополістів. Вибір їм залишити таким: або коритися жорсткому регулюванню держави, або продавати частку своєї присутності.

Саме вільне конкурентне підприємництво має стати основою нашої економічної моделі. Хотілося б, щоб такому баченню відповідала і податкова реформа, яка зараз обговорюється в Уряді і Парламенті. Традиційно попередні уряди розглядали податки лише з точки зору фіскальної функції. Я впевнений, що зараз нам з вами треба задіяти стимулюючу складову податків.

Я ніби не повинен втручатися в економічні процеси, бо в нашій парламентсько-президентській моделі це прерогатива Уряду і коаліції. Однак освіта й досвід диктують фаховий погляд на логіку господарчих процесів. Щоб достатньою мірою примножити національне багатство та забезпечити високі темпи економічного зростання, нам потрібні, насамперед, економічна свобода і вивільнена економіка, енергія українського підприємництва, яка нічим не буде стримана. Ділити нема чого, примножувати – треба. Поки що не до соціал-демократії, сьогодні нам більше в нагоді ази тетчеризму та рейганоміки.

Є підстави обережно сподіватися, що в економіці ми пережили найважче. І я дуже сподіваюся, молюся про те, щоб цей рік в історії України був найважчим. І щоб на нашу землю прийшов мир, прийшли реформи. Які ми здійснили. І прийшло економічне зростання. І якщо нам тільки вдається уникнути і вдасться, я впевнений, зараз зусиллями коаліції міжнародної, яку ми сформували, вдасться уникнути повномасштабного вторгнення і утриматися в рамках мирного процесу, ще раз підкреслюю - з наступного року має початися період повоєнної відбудови країни. Відновиться економічне зростання і, відповідно, з’являться ресурси для того, аби знімати найгостріші соціальні проблеми, приділяти належну увагу освіті, науці, культурі, охороні здоров’я.

Ми вже отримали невеликі додаткові надходження до бюджету – частково інфляційного походження, частково завдяки детінізації. І просив би Уряд прискорити хоча б на кілька місяців позиції розгляду інфляції і можливої індексації зарплат та пенсій. Робити, безумовно, це слід акуратно, уникаючи будь-яких популістських кроків, щоб не спровокувати, як це раніше вже багато разів траплялося, гіперінфляцію, щоб не дестабілізувати фінансово-економічну ситуацію в країні. І брати доуваги те, що частину додаткових доходів ми все ще змушені будемо відправити на українську оборону.

Слід виконати всі вимоги закону про припинення нарахування будь-яких спецпенсій з 1 червня поточного року для депутатів, міністрів, суддів, прокурорів, митників і т.ін.

По-третє - якнайшвидше ухвалити закон про єдині принципи нарахування пенсій. Те, чого не робилося 23 роки. По-четверте - дати людям можливість скористатися, крім солідарної, накопичувальною пенсійною системою, а за їх бажанням – і послугами недержавних пенсійних фондів.

І, до речі, нагадаю, що у важкому діалозі з МВФ спільними нашими зусиллями, для чого потребувалося багато годин переговорів, нам вдалося зняти їхню вимогу щодо підвищення пенсійного віку, попри те, що це – загальносвітова тенденція.

Говорячи про найгостріші соціальні проблеми, не можу обійти мовчанням тему тарифів. Це – одна з найважчих і найболючіших реформ, важчої за яку, напевно, вже не буде. Ми прийняли надзвичайно складні й стратегічно правильні рішення. Немає вороття назад до безпрецедентної ситуації з корупцією в газовій сфері, до дефіциту НАК "Нафтогаз", який перевищував 130 мільярдів гривень і цей дефіцит покривався з коштів платників податків державного бюджету. І сьогодні про це ми маємо говорити. Це та ціна, яку платив український бюджет і український платник податків за непрозорість формування тарифів. Вони все рівно дотувалися. Але вішалося це на державний борг, який вів Україну в дефолт. І на сьогоднішній рік, вже у 2015 році, цей дефіцит в 130 мільярдів гривень значним чином скоротився. І я сподіваюся, що цього року він складе 30-35 мільярдів.

Варто пам’ятати, що із всіх варіантів вирішення застарілої тарифної системи, а в минулому, до реформи, це просто нагадувало позицію страуса, який не бачив і не збирався бачити тих проблем, які наростали. І з тих варіантів, які обговорювалися з МВФ, вдалося відстояти найменш жорсткий, бо попередні вимоги були значно більш ризикованими для України і українського народу. Він би був ще м’якшим, якби попередні уряди не зволікали із вирішенням цієї проблем і не дурили МВФ обіцянками, які й не думали виконувати. На жаль чи на щастя, ця доля випала нам.

І головне, що ми маємо зробити зараз і до початку опалювального сезону – забезпечити адресний, дуже простий і дуже надійний захист незаможних через механізм субсидій. Для тих, у кого мало грошей і низьке споживання, зростання тарифів має бути непомітним, вони не мають зростати. Кошти, які вони витрачають, мають бути тими ж самими. І після докорінного реформування системи субсидій, право на таку допомогу від держави не може бути обмежено нічим. Місцеві органи влади мають забезпечити оформлення субсидій всім українським родинам, які потребують, скільки б їх не звернулося з відповідними заявами.

Для того, щоб удосконалити систему субсидій, привести її у повну відповідність з кращими світовими практиками і стандартами, ми залучимо одну з найвідоміших світових консалтингових компаній, яка вже до вересня має значним чином спростити механізм доступу до субсидій - він має бути автоматичний. Систему утворення тарифів також буде перевіримо силами кількох найавторитетніших міжнародних аудиторів. І я закликаю політиків не проводити дискусії на шоу, а долучатися до роботи цих компаній з конкретними пропозиціями про перевірку правил нарахування тарифів.

Хочу запропонувати ще кілька кроків, які дозволять краще захистити незаможних. Ми більше ніколи не будемо дотувати заміські палаци такими ж цінами на газ і електрику такими ж цінами, як сільські мазанки! І спростити і збільшити субсидії в першу чергу для мешканців села, які живуть в приватних сільських будинках. Я збираюся внести проект закону про повне розкриття інформації про формування тарифів. Немає нам там чого ховати. Ця інформація абсолютно доступна і має бути зрозуміла і прозора для кожного.

Вимагаю до початку опалювального сезону зробити актуалізацію норм споживання тепла для будинків без приладів обліку теплової енергії. Для таких будинків слід зробити перерахунок, виходячи з фактичної тривалості та температури попереднього опалювального сезону. За попередніми розрахунками, це дозволить перенести від 10 до 15% від вже сплачених коштів за тепло на минулу зиму як аванс на наступний рік. Це справедливо, це чесно і ми маємо це робити. Це – реальний план захисту людей в умовах важкої, обумовленої, в тому числі і меморандумом з МВФ, тарифної реформи.

З мого боку було б украй безвідповідальним вдаватися до різноманітних радикально-популістських кроків, які зазвичай традиційно пояснюються любов’ю до Батьківщини та народу, а в результаті кінцевими наслідками найсильніше б’ють в першу чергу саме по простих людях.

Декомунізація, коли вже на те пішло, – це не лише пам’ятники зносити. Комунізм треба, насамперед, вивітрювати з голови. Але я, на жаль, і в цій залі бачу чимало охочих перехопити у покійної вже сподіваюсь КПУ, лівацькі гасла.

Щодо політичних пріоритетів - ключовими є демократизація та децентралізація. Ми не просто зберегли Україну, під час війни ми зберегли її демократичною, хоча на обмеження прав і свобод мали повне моральне і, до речі, юридичне право у вигляді закону про воєнний стан. Але я, попри політичний тиск з усіх боків, попри те, що правовий режим воєнного стану надавав значно більше влади особисто мені, не міг на це піти. Я розумів, яким шоком і випробуванням його запровадження стане для моїх співвітчизників. Лише уявіть, що цей стан допускає і цензуру, і заборону діяльності партій, і обмеження на пересування по країні, і комендантську годину, і загальну мобілізацію, і конфіскацію майна та грошей на потреби оборони.

Ми плекаємо демократію тому, що ми в неї віримо, тому що вона є нашою цінністю. Україна може існувати лише як демократія, інакше нас не буде, бо авторитарна Україна залишиться без підтримки світу, втратить одну з ключових відмінностей від Росії і стане, врешті-решт, її здобиччю.

Тому я й залишаюся на платформі парламентсько-президентської республіки, і стану першим Президентом, який не збирає повноваження під себе, а ділиться ними з громадами в рамках стратегічного курсу на децентралізацію.

Вже з початку 2015 року ми зміцнили фінансову базу місцевого самоврядування. Бюджети міст зросли в середньому на 30% вже, і ці гроші у вільному доступі, а не так, як колись, коли їх треба було зубами вигризати з Держказначейства.

Сподіваюся, що Конституційна комісія ось-ось завершить проект змін до Основного закону в частині децентралізації, а ви, шановні народні депутати, вже на поточній сесії направите ці зміни до Конституційного Суду, щоб восени їх ухвалити вже остаточно. Таким я бачу календар цієї реформи.

Принципової ваги зауваження. Децентралізація нічого спільного не має з федералізацією. Україна була, є і буде унітарною державою! І є коло питань, яких децентралізація не торкнеться жодним чином, де навпаки – роль центру збільшиться. Це стосується оборони, національної безпеки, зовнішньої політики та боротьби з корупцією, дотримання законності, прав та свобод громадян, територіальної цілісності України.

Відтак, децентралізація може стати реальністю вже після осінніх виборів органів місцевої влади та місцевого самоврядування. Дивно, що й досі є люди, які вважають припустимим відтермінування виборів. В нашій історії таке вже траплялося, але я вам гарантую – більше не повториться. Раніше – будь-ласка, пізніше - зась. Ви в Європі та світі такого не побачите. Дата голосування визначена чинною Конституцією, тут все гранично ясно. Єдине, чого я чекаю від вас, мої дороги партнери, дорога Верховна Рада, – це нового закону про місцеві вибори з відкритими списками.

Мене питають, чи свідомий я тих ризиків, які несуть місцеві вибори? Звичайно, свідомий. В одних регіонах Москва планує штучно запліднювати проросійські проекти, в інших – навпаки, стимулювати так звані крайні праві українські, щоб в Європі сахалися від нібито нацизму в Україні. Плани - неоригінальні. Рік тому вони сподівалися, що спрацюють, тепер же, коли ми відродили українські спецслужби, ці задуми приречені. Будемо рішуче класти край спробам втручання у виборчий процес з боку зовнішніх сил. Час, коли відбуватимуться вибори, – це золота українська осінь, а не кривава «русская весна».

В новій Стратегії національної безпеки головною загрозою нацбезпеці названо агресію Росії в усіх її формах, спрямовану на виснаження української економіки, підрив суспільно-політичної стабільності «з метою знищення держави Україна і захоплення її території». Ця загроза – як той гострий дамоклів меч, що звисає над головою на кінській волосині. В таких умовах, це очевидно, житиме – на жаль, ми мусимо констатувати - ще не одне покоління українців.

Не спромігшись взяти приступом ззовні, ворог буде намагатися підточувати нас зсередини. Всі якось підзабули, що хрестовий похід проти України починався з економічної агресії: газового шантажу та тотального витіснення українських товарів з російського ринку. В річному вимірі торгівля впала втричі. Це безпрецедентний рівень падіння. Де-факто, крім реальної агресії і війни справжньої, була додана потужна економічна війна. Російська агресія, виснажуючи українську економіку, б’є по рівню життя українців. А ворог не приховує своїх планів конвертувати незадоволення втомлених та виснажених українців в дестабілізацію ситуації в нашій країні. Хіба не показово, що про «третій київський Майдан» перш за все говорять у Москві?!

У той же час зберігається і колосальна загроза поновлення широкомасштабних бойових дій з боку російських терористичних угруповань. Зараз на території України знаходяться 14 російських батальйонно-тактичних груп чисельністю понад 9 тис. військовослужбовців. Концентрація російських військових поблизу державного кордону – в півтора рази більша, ніж рік тому. Так званий «Росвоєнторг» продовжує регулярно поставляти не лише боєприпаси, продукти харчування, речове майно і паливо, але й найновітніші озброєння і найсучаснішу військову техніку. Рік тому в Москві обіцяли «захистити» російськомовний Донбас, а насправді перетворили його на випробувальний військовий полігон для потреб російської армії і випробування проводять на живих українцях.

Рушниця, яка висить на стіні, рано чи пізно вистрілює. Це правило стосується не лише звичайного театру, але й театру воєнних дій. А з урахуванням добре відомого топографічного кретинізму російських військових «заблукати» вони можуть в будь-який момент. Так як це сталося буквально вчора біля Мар'їнки. Що показово –біля Мар'їнки напад відбувся рівно о четвертій годині ранку – це така історична паралель! І вчора українські Збройні Сили дали адекватну відповідь: ми попередили міжнародних партнерів, повернули з лінії відведення артилерію, де вона знаходиться згідно Мінських угод, і відбили атаку російської солдатні. Відбили, незважаючи на те, що «диванна сотня» вже почала друкувати, що нас оточили, все пропало, кінець і ми втекли. На кого ви працюєте – ці авторитетні фейсбукові та інтернетні видання? Думаю, на тих, хто одразу же зробив спробу скликати позачергове засідання Ради федерації Росії з порядком денним таким самим, який ми бачили минулого року – про надання дозволу на використання Збройних Сил РФ на території України. Хочу їх заспокоїти – без будь-якого дозволу, абсолютно брутально порушивши базові принципи міжнародного права, Росія цинічно та публічно свої війська на території України вже використовує. І зупинили їх лише міць Збройних Сил України та міжнародна солідарність, яка рішучо засудила вчорашні порушення Мінських домовленостей.

У зв'язку із перманентною загрозою розгортання Росією повномасштабної війни проти України, забезпечення обороноздатності держави надовго залишиться нашим ключовим пріоритетом. Як би не було важко, в бюджеті на 2016 рік ми знову підемо на збільшення видатків на оборону. Бо по-іншому ми країну не захистимо. Чому ми вимушені це робити? Бо сьогодні Україна воює, як би там не було часто-густо, зі зброєю ХХ століття проти росіян, які озброєні зброєю ХХІ століття. І наше надзавдання – переозброїти нашу армію, бо бойовий дух і досвід найкращі українські Збройні Сили вже мають.

Розпочато і продовжиться відновлення вищого командного складу Збройних Сил, підвищуючи в званнях і просуваючи на вищі посади тих командирів нижчої і середньої ланки, здібності яких найкраще проявилися під час війни.

Від латання дір та ремонтування старої техніки ми поступово переходимо до модернізації, розробки, удосконалення та випуску нових видів зброї та військової техніки. Розвиток ВПК, в свою чергу, має дати технологічний поштовх для всієї економіки.

Різниця з супротивником у ресурсах та потенціалі не повинна зменшувати нашу віру в перемогу. Не забуваймо: Давид здолав набагато дужчого Голіафа. Це саме буде з Україною.

Хочу нагадати, що війна – це не наш вибір. Мій мирний план, озвучений рік тому в цій залі, ліг в основу Мінських угод, котрі за безальтернативну основу для врегулювання прийняті всім світом – схвалені Генеральною Асамблеєю та Радбезом ООН, схвалені всім світом - і якби це цинічно не звучало, в тому числі й Росією.

План цей дуже добре відомий, не бачу підстав зайвий раз його переказувати. Хотів би ще раз наголосити на трьох ключових його складових: виведенні російських військ, зброї і техніки з території України, встановленні українського контролю над кордоном і проведенні виборів згідно стандартів ОБСЄ та Європи, згідно українського законодавства для того, щоб ми мали справу зі справжніми представниками Донбасу, а не ватажками терористів.

Впевнений, що вибори відкриють політичний діалог із законно обраними представниками Донбасу, дозволять зупинити спричинену винятково російською окупацією гуманітарну катастрофу, розпочати повоєнну реконструкцію зруйнованої бойовиками інфраструктури. Громадян України, які є на тимчасово окупованих територіях, я розглядаю як українських полонених, захоплених загарбниками.

В цьому Донбасу, як невід’ємній частині України, готові допомагати не лише ми, а й всі наші закордонні друзі. Але вкладати гроші у відновлення інфраструктури вони стануть лише тоді, коли переконаються, що все відбудоване сьогодні не буде зруйноване повномасштабним російським вторгненням завтра.

Донбас вже забув би про ту війну, як про страшний сон, якби в Москві миру хотіли б так само, як в Києві!

Ми прагнемо й готові хоч сьогодні відновити всі економічні зв'язки з тимчасово окупованими районами Донеччини та Луганщини, зняти всі внутрішні бар'єри і обмеження на шляху людей і товарів. Але за умови, що ми відновлюємо контроль над зовнішнім кордоном, як це передбачено Мінськими угодами. А якщо ні, то нема чого нарікати на жорсткий контроль по лінії зіткнення.

Наразі ж українські гуманітарні вантажі та пенсії, які отримують ті, хто зареєструвався на вільній від терористів території – максимум допустимо. Утримувати й дотувати вбивць-бойовиків, допомагати триматися на плаву бандитам Київ не буде.

Було б безвідповідально і перед усієї Україною, і перед мешканцями окупованих територій власними ж силами пролонгувати владу кримінально-терористичного режиму. До відчутного прогресу у виконанні Мінських угод рівень економічних зв’язків залишиться на поточному рівні.

Говорячи про війну і мир, не можу не поділитися, що для мене особисто було найважчим в першому році мого президентства. Біль, пережити який не побажав би навіть найлютішому своєму ворогові. Понад 1 700 українських воїнів-героїв і більше 6 400 мирних громадян… У військовій статистиці це називається «безповоротними втратами», а в серці – це тисячі рубців. Іноді мені здається, неначе кожна душа на шляху у небесний вирій пролетіла через мій кабінет, і з кожною я поговорив.

Війна приходить лише у супроводі смерті. Там де смерть, не всюди від війни, а от де війна – смерть з нею в парі, в тандемі – тандем є таким модним словом в Росії.

Прошу вшанувати хвилиною мовчання пам’ять всіх і кожного, хто загинув внаслідок російської агресії проти України. Ніколи не забуду і ніколи не прощу!

Було б дивним, якби, говорячи про загрози безпеці Україні, я обійшов би питання НАТО. Російська агресія завдала дошкульного удару по міфам радянської пропаганди. І сьогодні, згідно опитувань громадської думки, кількість прихильників вступу до НАТО вперше в історії України перевищує кількість противників.

У загальнонаціональному масштабі ми б легко виграли референдум про вступ, та тут після коми об’єктивно виникає кілька «але». Внутрішнє: це чи не єдине питання, в якому все ще залишаються суттєві розбіжності між регіонами. І зовнішнє: багато хто з наших друзів і партнерів на Заході не дуже вітає такі швидкі і фундаментальні зміни в громадській думці і не схильні прямо зараз відкривати нам двері до НАТО – реальні, а не ті що на папері. Це правда, яку я маю, нарешті, без дипломатичних вивертів прямим текстом сказати країні. Ми з вами, шановні народні депутати, в цьому питанні не збираємося жодним чином озиратися на Москву – ми будемо виходити виключно з позиції українського народу, але й ігнорувати думку наших партнерів буде дуже непросто.

Тим не менше ми будемо дуже жорстко відстоювати наші інтереси. Минулого року із закону про засади зовнішньої і внутрішньої політики прибрали пункт про позаблоковий статус України. Минулого місяця, як я вже казав, ухвалено Стратегію національної безпеки України. Вона ставить за мету членство в НАТО, а орієнтація на стандарти Альянсу проходить червоною ниткою через увесь документ. Все, що ми збираємося робити в сфері безпеки, буде уніфіковане під натівські стандарти.

Наше завдання – повне досягнення всіх необхідних для вступу критеріїв, і вони, до речі, значною мірою співпадають з критеріями членства в ЄС.

Право ж приймати остаточне рішення у цій чутливій і надзвичайно важливій сфері належить винятково, наголошую, українському народові. На референдумі. Але не дозволю цим питанням розхитувати країну, бо зараз єдність країни для нас – понад усе. І трохи якось ніяково, коли одні й ті ж люди третьому президентові вставляли палки в колеса навіть в отриманні ПДЧ, а п'ятому «нічтоже сумняшеся» дорікають, що Україна й досі не є членом НАТО. Дуже дивна трансформація.

Наприкінці – стисле резюме наших найголовніших завдань на рік. Продовжити деолігархізацію, дерегуляцію і децентралізацію. Розпочати демонополізацію. Завершити створення ефективної інфраструктури для боротьби з корупцією і перейти в тотальний спільний наступ на неї. Почати очищення суддівської касти.

Забезпечити з початку 2016 року відновлення економічного зростання, для чого завершити санацію банківської системи і провести податкову реформу. Зберегти, до речі, єдиний податок для малого та середнього бізнесу.

Особливу увагу приділити аграрній галузі як такій, що є однією з основ конкурентоспроможності країни на світових ринках.

Вже в цьому році – розпочати індексацію зарплат і пенсій. Відшліфувати до досконалості систему адресних субсидій для тих громадян, кому не по кишені нові тарифи.

Запустити, нарешті, реформу системи охорони здоров'я; досить тут ховати голову в пісок і дурити людей байками про безкоштовну медицину.

І далі нарощувати витрати на зміцнення обороноздатності. Військовим – бути готовим як до відновлення наступу ворога на Донбасі, так і до повномасштабного вторгнення по всьому периметру кордону з РФ. Ми маємо бути реально готовими до цього. Дипломатам – унеможливити обидва цих сценарії, зміцнювати міжнародну коаліцію на підтримку України. До врегулювання ситуації на Донбасі та повернення Криму не допустити зняття санкцій проти агресора.

У 2016 році – отримати безвізовий режим з ЄС. Це, шановні народні депутати, наше з вами спільне завдання і спільна відповідальність!

Маю намір підтримати програму Go Global, яка визначає вивчення англійської мови одним з пріоритетів стратегії розвитку. Україна сьогодні у глобальному рейтингу залишається серед країн з найнижчим рівнем володіння англійською, що є природним бар'єром для українців для переорієнтації на західні цінності та стандарти. Це обмежує наш доступ до наукових досліджень, які на 80% публікуються in English. 55% web-сторінок також написані англійською. Програма стосується не лише молоді. Володіння англійською стане ключовим критерієм при прийомі на державну службу. Україна живе зараз в сторіччях української мови. 2016 рік буде оголошено роком англійської мови в Україні. Але пріоритет української мови залишається беззаперечним.

Закликаю, – ні, наполягаю на ухваленні остаточного рішення про скасування депутатської недоторканності та обмеження недоторканності суддівської. Прошу продовжити той добрий тренд, який ви продемонстрували вчора, але недостатній. Каста недоторканих має бути ліквідована!

Проміжні результати наступного етапу спільної роботи ми підведемо восени. Під мікроскопом буде розглянуто діяльність кожного міністра. Здійснювати переформатування Кабінету Міністрів – це не є мої повноваження. Я не знімаю і не призначаю урядовців та міністрів. Але якщо цього не зробить сама коаліція, кадрових змін може зажадати суспільство. Але моя принципова позиція: зміни в Уряді мають відбуватися лише за умови збереження чинної коаліції і збереження єдності коаліції. В свою чергу, єдність коаліції не має перероджуватися в кругову поруку.

Насамкінець дозвольте звернути увагу на маленьку, але показову деталь. Аналітичні матеріали від Національного інституту стратегічних досліджень вперше роздані вам не у вигляді паперових гросбухів, а на компактних флешках. Це не лише свідчить про стурбованість екологічними проблемами, але й символізує перехід до електронного урядування.

Цю програму я визначив як одну із найголовніших на наступні роки. Електронний документообіг, електронні сервіси та адміністративні послуги, електронні тендерні закупівлі, електронні звернення і петиції, цифрові підписи, максимально широкий доступ громадян до баз даних і державних реєстрів – це неначе ключ, який дає нові можливості в боротьбі з бюрократією та корупцією. Тому й спротив цій реформі, який чиниться консервативно-ретроградними силами, – колосальний. Але – марний.

Всі, хто протидіє реформам і перешкоджає Україні стати успішною, а саме: олігархія, корумпована бюрократія, країна-агресор та її нечисленна п'ята колона, яку ворог намагається підживлювати в Україні, – програють.

За останній рік я ще раз переконався: ми, українці, – унікальний героїчний народ, зі звитягою і силою духу якого мало хто в світі може зрівнятися.

Я схиляюсь перед моїм рідним українським народом. Перед тою силою, витримкою і мудрістю, яку продемонстрували й демонструють українці. Дорогий український народе, я дякую вам за це.

Дякую вам – дорогі співвітчизники! Наша країна заслуговує на успіх. І так буде!

Фото: пресс-служба президента Украины